Це малий Тарасик. Матері він не пам´ятав, торік помер тато, лишився хлопець круглим сиротою. Тепер служить у людей, пасе влітку вівці та гуси. Він не показував великого розуму— робив, що йому наказували робити, але й ця робота ішла в нього мляво. Одне лиш захоплювало. Побачить, бувало, що якась мати пестить і цілує свою дитину, малий Тарасик біжить мерщій туди і так вдивляється в матір, наче щось просить.
Приходить Святий Миколай під хату, а Тарасик навіть шапки не знімає, лише розплющив очі та й дивиться.
— Що ж ти, Тарасику, мене не пізнаєш? — питає Миколай.
— Чому ні, тільки я Вас визирав із неба, а Ви тим часом прийшли із села.
Усміхнувся Святий Миколай і знов питає:
— Скажи мені, Тарасе, чим тебе маю обдарувати, може, шапкою, одягом, чобітьми?
— Ні...
— Може, тобі дати їжі такої, щоб ти не був ніколи голодний.
— Ні...
— А може, ти хочеш грошей багато?
— Теж ні.
— Скажи-но, Тарасику, щиро, що ти хотів би мати, адже знай, що я й для тебе приніс дарунків, бо ти нічим не прогнівив Господа Всевишнього.
На ті слова Тарас упав навколішки і прошепотів несміло:
— Я хотів, Святий Отче Миколаю, щоби мене хтось хоч раз у житті попестив і приголубив, як мати свою дитину.
Засумував Святий Миколай і не сказав жодного слова. Любов матері — це єдине, чим важко обдарувати сиротину.
Але і з таким бажання звертаються дітки до Миколая. За щиру і наполегливу молитву часто Святий Миколай обдаровує їх новою родиною і любов´ю батьківською.
За матеріалами doshkolenok.kiev.ua
