Усівся втомлений бегемотик у ліжку та питає вголос:
- Що ж це таке? Хто тут мені своїми кусачками спати заважає?
Раптом Бом почув у відповідь:
- Це ми – крихти-кусачки! Тепер ми живемо у твоєму ліжку.
Бом здивувався: - А звідки ви тут з’явилися?
- Ти ж сам нас приніс у своє ліжко! Хіба не пам’ятаєш? Ти ж перед сном гриз сухарик. Так ось, сухарик ти з’їв, а ми – крихти, розкришилися у твоє ліжко. Тепер це і наше ліжко, будемо сусідами! Хоч ми зовсім крихітки, але кусатися вміємо добре, так що готуйся, бегемотику, - засміялися крихти.
Після цих слів від бегемотика навіть сон пішов. Він розізлився, вскочив з ліжка та схопив простирадло:
- А ну геть з мого ліжка! Не заважайте мені спати!
Бегемотик Бом потрусив простирадло на підлогу, знов застелив ліжко та нарешті улігся спати. Тепер крихітки-кусачки не заважали йому. Вони розляглися на підлозі та насміхалися з Бома: «Зустрінемось вранці, бегемотику!»
На ранок Бом забув про пригоду з крихітками-кусачками. Прокинувшись, він радісно пострибав по підлозі умиватися. Але поки бегемотик йшов до ванної кімнати, щось кусало його за ноги. Тут він і згадав вечірню розмову з крихтами.
- Це знову ви? – заголосив Бом, розглядаючи свої ноги. – Звідки ви тут взялися?
У відповідь бегемотик почув вже знайомі голоси крихіток-кусачок:
- Як звідки взялися? Ти ж сам нас вчора пересилив з ліжка на підлогу. До речі, тут ми знайшли багато інших своїх подружок-крихіток. Тепер ми разом тут живемо!
Бегемотик Бум обурився не на жарт. Він взяв віника та почав замітати по всіх кімнатах. Врешті, він зібрав цілий совок різноманітних крихт та викинув їх у смітник.
- Ось так, тепер ніхто не кусає мене ані за боки, ані за ноги, - зрадів бегемотик Бом.
З того часу Бом більше ніколи не їв у ліжку і завжди вчасно прибирав у своєму будинку. Крихітки-кусачки якщо й заводилися у нього вдома, але надовго не затримувалися та переїжджали жити у смітник.
