До цього часу незаперечним авторитетом, головним «значущим дорослим» для них був учитель початкової школи або батько, мати, або інша доросла людина. Вона знала «все», діти їй довіряли. У 10 років діти починають піддавати сумніву слова дорослих, перевіряти їх, сумніватися в авторитеті «першого» вчителя. Так, вони вірять дорослим, але й перевіряють їх, тому що вже знають, що існують альтернативні думки: у їхніх друзів, у батьків, у інших дорослих.
У цьому віці світ для дитини набуває інших відтінків фарб. Вона починає активно його пізнавати: вбирати як позитивне, так і негативне. І наше завдання, як дорослих, в цей важливий період – бути поруч з нею, стати для дитини таким собі «компасом». Говорити, що добре, а що не дуже. При цьому делікатно пояснювати, що така «оцінка» ситуації – це тільки наша точка зору. Ми, як дорослі, так вважаємо. А ти вирішуєш сам, як вчинити. Якщо дитина вам довіряє, вона починає формувати свої власні орієнтири в цьому світі.
З 12 років у життя дитини починає активно додаватися соціальна складова. Для підлітка стає важливим не просто те, «що я роблю», а те, «як це сприймають оточуючі». Тобто діти починають оцінювати себе через оцінку їх іншими. І їх в меншій мірі цікавить оцінка дорослих. Думка однолітків виходить на перший план. Дитина починає дивитися на себе очима однолітків. Вона ще не знає, хто вона така, але оточення вже «говорить» їй, яка вона.
Звичайно, не маючи достатнього життєвого досвіду, дитина час від часу звертається за порадою до дорослих, які допомагають їй зрозуміти, що відбувається в світі, і як це треба сприймати. Це період становлення особистості. Дитина починає оцінювати себе в цьому світі, шукати відповідь на питання «Хто ж я?». Якраз в цьому віці діти починають сприймати філософські казки, філософські розмови. І якщо в 5-му класі твою філософську притчу «почують» одиниці учнів, в 6-му – трохи більше, то вже в 7-му класі одиниці тебе не почують або не зрозуміють. Підлітків займають і хвилюють питання про сенс життя: навіщо я тут, яке моє призначення. Їм дуже подобаються розмови на ці теми. І в цей час вони як ніколи потребують значимої дорослої людини поруч.
«Хочемо пізнавати світ. А не вчитися». Як допомогти підлітку не втратити мотивацію вчитися?
Підліткам подобається, коли їх сприймають як рівних, як дорослих. Але у них ще немає відповідальності за цю «дорослість», і не потрібно від них її вимагати. Однак на цьому глибинному бажанні підлітків бути дорослими педагоги і батьки можуть формувати їхню внутрішню мотивацію до навчання.
Отже, відповідальність за щось ще не настала. Підлітки хочуть свободи, хочуть бути дорослими. Вони розуміють, що цей світ прекрасний, в ньому потрібно багато спілкуватися, багато розважатися. А навчання завжди пов'язане з обмеженнями і відповідальністю за свої дії. Тому для підлітків на перший план виходить спілкування з однолітками і пізнання світу через себе, а не через класичне навчання, знаннєву компоненту. Якщо програму навчання будувати на «знаннях», вона буде сприйматися підлітками, як рутина. У ній немає пізнання світу. Вони не розуміють, як цей набір знань застосувати до свого життя. Підлітки хочуть пізнавати світ і показувати свою унікальність. Показувати не дорослим, не вчителям, а своїм одноліткам. Вони хочуть бути значущими для них, в тому числі і завдяки своїм знанням. І цей другий глибинний мотив теж важливо врахувати при виборі форми освіти і зміцненні мотивації вчитися.
Також і батькам, і педагогам дуже важливо знайти контакт з підлітком. Мова йде не про «панібратство», не про «дружбу навіки», а про контакт дорослого і дитини, де є авторитет, повага, місце для веселощів і легкості в спілкуванні, готовність приймати дитину такою, якою вона є. Якщо цей контакт знайдений, тоді в будь-якому предметі дитина досягне успіху. Вона це зробить з поваги до дорослого. Ми розуміємо, наскільки важливо дітям в цьому віці знати, що їх чують, що їх не скривдять, відчувати себе в безпеці поряд з дорослим. Якщо дорослий створить таке середовище безпеки біля себе, підлітки будуть хотіти бути з ним і хотіти розвиватися.
Нова роль батьків
Цікаво відзначити, як кардинально змінилася роль батьків сьогодні. Всього 30-40 років тому батьками були ті люди, які давали притулок, «узували-одягали-годували», допомагали в навчанні, направляли. Сьогодні, батьки – це люди, які пізнають світ разом з дитиною. Якщо дитина бачить, що поруч з ним знаходиться дорослий, який пізнає світ (нехай він і помиляється іноді, але йде вперед), вона і сама буде розвиватися, вчитися і рухатися вперед. Батьки – це компаньйони дитини. Така ж роль сьогодні і у вчителя, і у ментора. Дорослий – це вже не просто той, хто «супроводжує» і «обслуговує». Це людина, яка розвивається разом з дитиною, і так само, як віона, вдосконалюється, пізнає світ і вчиться впродовж всього життя.
