- Ну ось, синку, перегуляв та захворів, - зітхаючи сказала Рижикова мама Білочка. – Я ж просила тебе повернутися додому, коли відчуєш, що лапки замерзають.
- А я ще сніг їв, - зізналося білченя.
- Що ж, будемо тебе лікувати, - відповіла мама Білочка та пішла готувати теплий чай з ромашкою.
За віконцем блищав сніг, друзі Рижика – зайчик Стрибчик та лисеня Пушок весело гралися в сніжки. А білченя лежало у ліжечку з температурою та помаленьку ковтало лікувальний чай.
«Чому ж я маму не послухав?», - розмірковував про себе Рижик, - «Зараз би повернувся зі школи та грався б разом з друзями».
- А Рижик скоро одужає? – питали Стрибчик та Пушок у мами Білочки.
- Сподіваюсь, що так, але треба лікуватися, - відповідала мама.
- Якби ж ми могли йому в цьому допомогти, - зітхали друзі білченяти.
Раптом Стрибчик застрибав на місці, посміхаючись:
- Знаю! Знаю, як Рижику допомогти! Я читав в одній книжці, що хороший настрій пришвидшує одужання.
Стрибчик та Пушок кудись побігли, а незабаром білченя почуло їхні голоси:
- Рижику, нумо визирни у віконечко!
Білченя підвелося зі свого ліжечка, подивилося у віконце та побачило, як на снігу красується надпис:
- Одужуй швидше, любий Рижику!
Рижик посміхнувся. Він дуже зрадів такому сюрпризу та тому, що у нього такі турботливі друзі.
Наступного дня зайчик та лисеня зробили біля вікон Рижика величезну снігову бабу, яка тримала в руці кошик з гостинчиком – горішками.
Так минуло декілька днів. Щодня друзі вигадували для Рижика нові привітання, і щоразу білченя раділо та посміхалося їхнім вигадкам.
Рижик одужав швидко, і скоро повернувся до своїх друзів.
- Це справжня дружба допомогла тобі швидше одужати, - сказала мама. – Цінуй та поважай своїх друзів, і сам будь готовий прийти їм на допомогу, якщо знадобиться.