«От би мені на справжню трасу, до справжніх машин», - думав собі іграшковий автомобільчик. – «Я он який спритний, мені вже на майданчику нудно».
Автомобільчик придумав влаштувати втечу. Він набрав обертів, але поїхав не прямо доріжкою, як раніше, а порушив маршрут, і непомітно стрибнув у високу траву біля паркану. А там ще й невелика ямка була.
Хлопчики разом шукали автомобіль Матвія, але той надійно сховався. Засмучений, Матвійко повернувся додому з порожніми руками. «Як крізь землю провалилася твоя машинка!», - дивувалася мама та пообіцяла. – «Зараз вже темно, а завтра зранку знову пошукаємо».
Тим часом до автомобільчика, який відпочивав в своїй схованці, підійшов великий пес. «Напевно, хтось з цих галасливих дітей тебе загубив», - сказав пес автомобільчику і щосили виштовхнув машинку з ями. Автомобільчику лише того було й треба. Він набрав швидкість та покотився прямісінько на дорогу біля будинку, де зазвичай їздять справжні дорослі машини.
«Малюче, ти що тут робиш? Котись звідси, поки тебе хтось не розчавив», - порадив йому великий автомобіль на ім’я Фольцваген, який саме готувався до сну.
«Мої пригоди ще попереду!», - зухвало відповів іграшковий автомобільчик.
«Песику, допоможи мені доїхати до свого під’їзду. Вранці мене забере мій хлопчик», - погукав автомобільчик вже знайомого пса. «Залюбки», - погодився пес. Він був дуже добрим. «А де живе твій хлопчик?». «Та ось у останньому під’їзді», - збрехав автомобільчик. Насправді Матвійчик жив у іншому під’їзді, але іграшковому хитруну кортіло опинитися ближче до дороги з машинами.
Тож, біля останнього під’їзду автомобільчик не зупинився, а спритно поїхав далі та виїхав на дорогу. Ввечері тут було не так багато машин, тому автомобільчик не одразу відчув небезпеку. Він милувався яскравим світлофором, який змінював свої кольори. Від Матвійка він чув, що означають червоний, жовтий та зелений кольори світлофора, але зараз не думав про це. Аж ось червоний колір змінився жовтим, потім зеленим. Автомобільчик побачив, як якась велика машина поїхала просто на нього, але не міг зрушити з місця – адже його інерційний двигун вже не працював.
«Ой, ой, ой!», - закричав автомобільчик, і від страху його маленькі фари засвітилися. Звичайно, велика машина не могла цього помітити. Автомобільчик відчув сильний удар колесом і полетів на узбіччя. Дивом машина не розчавила його, а поштовхом великого колеса відштовхнула далі.
Понівечений, з покрученим корпусом та без двох коліс, лежав автомобільчик на асфальті біля якогось кіоску, поки наступного дня його не помітив Матвійко. Хлопчик саме повертався з матусею з прогулянки.
«Ось де моя машинка! А що це з нею сталося, як вона тут опинилася?» - заревів Матвій. «Вона виглядає так, ніби потрапила в аварію», - з подивом сказала мама.
Автомобільчик слухав цю розмову і шкодував, що не може розказати Матвійкові всю правду. Як втік від нього, як обдурив песика. Як не послухався Фольцвагена і як порушив правила дорожнього руху.
«Матвійчику, наступного разу краще дивись за своїми іграшками», - сказав сину тато, вирівнюючи покручену машинку. Адже хлопчик не готовий був розстатися зі своїм нещодавнім подарунком. Тепер він іноді грав з постраждалим автомобільчиком в автомайстерню і шкодував, що не догледів свого улюбленця. А автомобільчик щодня думав, що те ж саме, і навіть гірше, може статися з тим, хто втікає з дому і порушує правила безпеки.
