Авторка, Марта Гулей-Заклинська, написала не одну книжку для дітей і підлітків, тож знається як достукатися до маленьких читачів і зацікавити їх. Пропонуємо вашій увазі уривок з її книжки.
***
Дідусь завжди зачісує своє сиве волосся на лівий бік. Колись, ще перед весіллям, його наречена сказала, що так йому личить. І потім вона стала його дружиною, а згодом — бабусею. Тепер бабуся далеко-далеко, сидить на хмаринці й куйовдить дідусеве волосся легким вітерцем. Дідусь завжди всміхається їй кудись у небо, а потім заварює вечірній чай — ще вранці, щоб той набрався за день історій, сміху та сонця.
А ще… ще дідусь випікає найсмачніше у світі печиво зі шматочками шоколаду, горіхами, дрібкою кориці й пригорщею любові. Випікається воно рівно двадцять хвилин і ні секундою більше, а потім довго-довго стигне на підвіконні. З цим печивом вечірній чай стає ще смачнішим. Шкода тільки, швидко зникає — і чай, і печиво.
Дідусь не старенький, ні, він літній. Такий літній, як метелики й суниці, як майже стиглі порічки на кущику, як височенні трави там, через дорогу… Він такий літній, як водичка, нагріта сонцем у балії серед садка, як... як шелест горіха, зливи і, звісно ж, як домашній лимонад — кисло-м’ятний, з розмарином і полуницями. Дідусь смішно хмурить кошлаті брови, коли сердиться, а коли сміється, то на скронях у нього заплітається павутинка. Але з ним наввипередки не кожен хлопчак зможе!
А ще дідусь вміє слухати — не просто слухати, отак вуха розставивши, а по-справжньому! Він чує, про що говорять білочки і зайчики, знає, коли день народження в кожного равлика у дворі, пам’ятає імена всіх малин на кущі, бо вони ображаються, якщо їх плутають. Ось як він уміє слухати! Як ніхто!
А он там паличкою длубається в мурашнику Славко — він теж літній! Влітку він може бігати босоніж скільки захоче! Робити все, що заманеться — майже все... Влітку можна сидіти й скільки завгодно плюскотіти ногами в прохолодному ставку — ніхто й слова не скаже, хіба що мама побачить. Може насварити. Але не дуже.
Мама не літня, зовсім не літня, вона радше осіння: вона читає казки, варить найсмачніше какао, вкриває ковдрою перед сном і так ніжно-ніжно цілує в носик, а от літувати ге-е-еть не вміє! А тато вміє, тато ще й як літує! Літував би, як і Славко, увесь рік, але не може. З тими дорослими завжди так. Ну нічого, у Славка є дідусь та Ілько!
Ілько вже геть дорослий, сам може в магазин сходити, але ж не пускають. Ількові з дідусем найцікавіше: закручують разом якісь гайки, грядки прополюють, яблука збирають, а Славко ще маленький, лише паличкою ямки колупати вміє. Ну й нічого, він як виросте — усі гайки позакручує!
Але найцікавіше починається ввечері! Отоді цікаво стає всім! Коли зірки починають підморгувати з-за ковдри ще зовсім блакитного неба, дідусь із хлопчаками вмощуються на веранді й розмовляють про все на світі: про ліс, про зорі, про день, про те, чи не ображалися сьогодні малинки й чи ніхто з малої комашні не пропустив концерт Коника-стрибунця. Всідаються і говорять... І так щовечора, аж доки мама не покличе спати, бо мама така — анітрохи не літня!
Одного теплого надвечір’я, саме такого, коли хочеться лише роздивлятись далекі країни з хмар і хмарок на видноколі, на сходах старої веранди сиділо трійко хлопчаків. І було тим хлопчакам три, шість і сімдесят п’ять років. Вони сиділи мовчки й чекали... Якраз під старою яблунею виднілася купка землі — кротовина.
— А там живе кріт? — спитав Славко.
— Живе, — усміхнувся дідусь.
— Справжній? Ну, тобто справжній-справжній? Розкажеш про нього?
— Слухайте…
