У мачухи була падчерка та рідна донька; рідна що не зробить, за все її гладять по голівці да примовляють: "Розумниця!" А падчерка як ні догоджає - нічим не догодить, все не так, все погано; а треба правду сказати, дівчинка була золото, в хороших руках вона б як сир у маслі купалася, а у мачухи кажного дня сльозами вмивалася. Що робити? Вітер хоч пошумить, та затихне, а стара баба розходиться - не скоро вгамується, все буде придумувати та зуби чухати. І придумала мачуха падчерку з двору зігнати: