Була у Лисички красива скринька. Та ось ключик від неї давно кудись загубився. Викинути шкатулку було шкода, так і порошилася вона на столі без діла. Але одного разу хитрій Лисичці прийшла в голову така ідея: а що, якщо цю шкатулку комусь подарувати? «Мені ця дрібниця ні до чого: знаю, що всередині неї нічого немає. Ключик ніяк не знайду, значить, нічого покласти туди не зможу. Подарую-но я цю шкатулку Овечці. Вона, дурна, зрадіє, буде мене поважати і розповість всім, яка я добра!»
Жив-був хлопчик, який часто плакав. Він плакав вранці, коли мама відводила його в дитячий садок. Плакав днем, коли деякі діти не хотіли показувати йому свої іграшки. Потім він плакав ввечері, коли мама приходила за ним в садок, а йому хотілося ще пограти з дітьми. Він плакав від страху, від образи і навіть просто так. За це діти називали хлопчика плаксою. Хоча взагалі-то він був хорошим хлопчиком, і у нього було багато друзів.
Іллюша грав у дворі зі своїм улюбленим синім м'ячиком. То в руках його підкине, то ногою футбольне, то змусить стрибати, притискаючи м'ячик долонькою. Весело було Іллюші зі своїм маленьким м'ячиком. Але раптом до них підійшов великий хлопчик, і як вдарить по Іллюшиному м'ячику з усіх сил! Так, що м'яч полетів через весь двір, прямо до футбольного майданчика. Там дорослі хлопці грали у футбол справжнім великим м'ячем.
В одному місті жило багато злих людей. Точніше, колись давно це було звичайне місто із звичайними людьми. Зустрічалися серед них і злі, але добрих було більше. В цьому місті також мешкали дві жінки-чаклунки – добра та зла. Добра чаклунка допомагала лікувати людей, підказувала їм, як правильно подолати якусь проблему. А зла чаклунка, навпаки, намагалася розсварити людей. Звичайно, за порадою до доброї чаклунки приходило набагато більше людей, ніж до злої. Злій чаклунці це дуже не подобалося. До того ж, про неї взагалі стали забувати.